"Демократія по-українськи", або "Сезон полювання на Марію Матіос оголошується відкритим"

Нещодавно, переглядаючи новинки преси знайшла цікаву публікацію, в якій сказано, що часопис Washington Post вміщує редакційну колонку з порадою для Єгипту: „Демократичні революції, навіть якщо досягають успіху, мають захищати себе після того, як піднесені натовпи розійдуться з майданів і минуть роки. Авторитарні сили можуть перегрупуватися і навіть використати демократичні інституції для повернення увладу. Свободи розмиваються з поверненням старих звичок”. Далі йдеться про Україну: переслідування колишніх улюбленців народу Ю. Тимошенко, О. Луценка та ін., проскарги українських ЗМІ на тиск з боку влади. 
          Дедалі більше в наші голови вбивають думку, що Помаранчева революція така ж фальсифікація, як і теперішні вибори. Кажуть, що людей, які стояли на Майдані, наперед купляли. А якже ідеали в які ми щиро вірили? Хай на Майдані, як дозволяє собі висловлюватися частина політиків, можливо когось і купили… а якже решта країни? Памятаю, як ми, будучи учнями звичайної школи, з гордістю вішали помаранчеві стрічки скрізь, де тільки можна було: на партах, сумках, на двері класу...І навіть виклик до директора не міг змусити нас зняти їх… Ми, тоді ще школярі, щиро вірили в ідеали Майдану, хоч і не до кінця розуміли їх.  А пісня гурту ,, Гринжоли,, ,, Разом нас багато,, змушувала серця більшої частини українців битися  в унісон. І хай ми були всього лише наївними підлітками, які ще нічого не розуміли в політиці, та батьки наші й дійсно мріяли про зміни на краще.
З часу тих подій минуло 7 років… Вже ніхто і не згадає слів ,, разом нас багато, нас не подолати”, тих, на кого недавно молилися, взялися гостро критикувати. Ніхто не згадує про те, що був хоч якийсь позитив у колишньому уряді: принаймні ми не червоніли за нашого президента після кожного його виступу, принаймні Європа не говорила про українську владу як про зграю бандитів. Натомість висловлювалися думки про те, що Україна таки стане європейською державою.
           Легко звинуватити капітана в  тому, що він не зміг під час шторму втримати кермо корабля, в той час, коли команда спокійно відпочивала в трюмі.Такий корабель вже заздалегідь приречений, а особливо, якщо і в команді немає єдності.
Ну що ж, тепер маємо нову владу і, судячи з недавніх подій, невдовзі в країні запанує справжній порядок. Якщо раніше ми мали  політичну нестабільність,  проблеми в економіці, то сьогодні можемо сміливо говорити про ще одну проблему. Можливо, невдовзі ми уже не зможемо вільно критикувати нашу владу( те, чим ми всі активно займаємося в останні роки), більше того, як свідчать недавні події, не тільки нашу владу.
Світова громадськість стривожена станом свободи слова в Україні. Про це заявили 19 лютого 2011 року представники Cоюзу Українських Організацій Aвстралії, рясніє подібними темами відомий сайт,, Майдан”, чисельні статті аля ,, Будуємо країну без українців” заполонили популярні інтернет-видання. Чомусь у друкованих ЗМІ цих повідомлень значно менше, можливо, тому й переймаються європейські українці.
         Однією із тих хто потрапив у немилість наших можновладців стала відома письменниця Марія Матіос, яка досі не брала участі в жодних політичних дискусіях, писала цікаві книги і мала свого постійного читача, була заступником голови Комітету з Національної премії ім. Т. Шевченка. Як повідомляє відомий журналіст таписьменник Андрій Курков у своїй статті ,, Як Марію Матіос,, зробили ворогом держави,, письменниця потрапила під нагляд силових органів не випадково. А почалося все з того, що вона виголосила промову під час вручення нагород лауреатам премії Шевченка, яка головним чином складалася з цитат із творів ТарасаШевченка і зводилася до наступного: українці, не дайте перетворити себе на рабів московських.
Як зазначає А. Курков у залі сидів президент Віктор Янукович зі свої почтом. Після всього до Марії Матіос підійшла радник президента і звернулася до неї з такими словами: ,, Ради Бога, як ви насмілилися таке виголошувати?”
         З цього часу в Марії Матіос почалися проблеми: її безпідставно звільнили з комітету. А невдовзі до львівського видавництва,, Піраміда”, яке видало її книгу ,, Вирвані сторінки з автобіографії”, що стала,, Книжкоюроку”, завітали міліціонери. Вони вимагали вилучити з продажу книгу та стверджували, що діють за розпорядженням генпрокуратури.,, Співробітники видавництва, – пише АндрійКурков, – очевидно, в останні п‘ять років втратили страх перед міліцією і рішуче відмовлялися виконати вимогу”.Міліціонери потупцювали 20 хвилин намісці та й пішли геть.Однак за декілька днів Марія Матіос дізналася, що міліція в Києві опитувала пронеї  мешканців будинку, в якому вона жила вісім років тому. Правоохоронці навіть запитували, чи не хочуть знайомі свідчити проти неї на відкритому процесі. А саме про те, що письменниця в останній книзі, між іншим, написала: пам‘ятник на честь Великої Вітчизняної війни в Києві, мовляв, має фалічну форму. Що обурило ветеранів цієї війни.
         Коли ж підозрілі люди почали навідуватися в рідне село письменниці Розтоки та розпитувати про її батьків, Марія Матіос занепокоїлася та написала листи генпрокурору Віктору Пшонці та міністру внутрішніх справ Анатолію Могильову з вимогою пояснити, що відбувається. Та генпрокуратура публічно заявила, що не давала ніяких вказівок, а міліція знову ж таки публічно відповіла, що виконувала розпорядження прокуратури.
      Чимось ця вся ситуація до болі нагадує епізоди із книги Вячеслава Чорновола ,, Лихо зрозуму”. Коли, наприклад, відомого українського мовознавця, журналіста та поета Святослава Караванського у 1965 році засудили на 8 років і 7 місяців ув’язненняв таборах за те, що він, занепокоєний ростом русифікації шкіл і ВНЗ, написав статтю ,, Про одну політичну помилку”.  
       Я вирішила опитати не лише звичайних студентів, а й добре знаних та авторитетних викладачів про їхні думки з приводу даної ситуації.  Якщо окрема частина моїх ровесників висловилася, що це добре продуманий піар, то викладачі, а також більша частина студентів з цим не погодилася. Всім відомо, що Марія Матіос не ,, зелений новачок,, у галузі письменництва, а доволі відома і визнана в широких колах читачів, має свою аудиторію, і чого-чого, а популярності їй точно не бракує. Натомість дані процеси можна порівняти з типовими стандартами поведінки малоросійського чиновництва, які відомі ще з часів Гоголя і Чехова: ,, хватать и не пущщать!!!” і ,, как бы чего не вышло!!!”. В цій ситуації обидва стандарти проявилися у всій своїй «красі». Ще 50 років тому українських письменників, поетів, митців судили за звинуваченнями в,, буржуазному націоналізмі,,, маючи на увазі все українське. Здається наша історія в даний момент переживає ефект дежавю.А саме так можна назвати недолугідії влади, яка хапає українське розцінюючи це як злочинний націоналізм.
      Чому в містах України й досі стоять пам’ятники радянським вождям, які десятиліттями катували наш народ? Чому за зпилення монумента Сталіну у Запоріжжі Івано-Франківську націоналістичну організацію ,, Тризуб” звинуватили у тероризмі? Чому Марію Матіос, яка в своїй книзі на 214 сторінці використала художнє порівняння, переслідує міліція? А можливо справа не в книзі? Можливо, це помста за образу братнього сусіда? Але хто важливий для теперішньої влади? Рідні співвітчизники чи політична братва? Хто з когорти українських митцівстане наступним? Ліна Костенко чи Юрій Андрухович? Адже їхні книги за своїмзмістом теж можуть багатьом  не сподобатися, а надто проросійськи налаштованим шовіністам. Залишається надіятися, що справа закінчиться на Марії Матіос і закінчиться на оптимістичній ноті. А нам більше не доведеться ставати свідками безпрецедентних дій міліції.Ми будемо й далі насолоджуватися курйозами нашого президента і при цьому не будемо боятися втратити посаду, місце в університеті чи тиску з бокусилових структур.