Країна мрій, країна безнадій...

Без надії сподіваюсь… так говорила колись Л. Українка. Без надії сподіваємося, так говоримо сьогодні ми, українці. Були сподівання, що все зміниться на краще, після виборів. Постійно чути: молодь, за вами майбутнє, ви маєте вирішувати яким воно буде. Люди добрі, скажіть як? Хіба може сьогодні молода розумна людина щось змінити, змусити отих товстосумів думати за те, що плентається в них під ногами. Я маю на увазі нас із вами. НАБРИДЛО терпіти оці знущання. Ми йдемо до покращення. Скажіть будь ласка, де воно? в чому? Високошановна владо, спустіться будь ласка із захмарного Олімпу до нас, звичайних смертних, подивіться як ми живемо, в чому наше покращення? Гірко і сумно, що ви рахуєте себе богами, а нас дурнями. Набридли оці щоденні тонни бруду, яким ви обливаєте один одного щоденно. Повірте, особисто мені плювати хто буде при владі, я хочу займатися улюбленою справою, отримувати від неї, як моральне так і матеріальне задоволення. Я, як представниця жіночої статі, хочу мати дітей, знаючи, що вони будуть запезпечені і безпечні за своє майбутнє. Чому ваші діти можуть навчатися в найдорожчих закордонних вузах, в той час, коли діти наших батьків ледве зводять кінці з кінцями. Чому ваші діти можуть розїжджати на крутих машинах, в той час, коли нам іноді не вистачає грошей на тролейбуси. Чому ваші діти, курячи маріхуану, можуть займати високе становище в суспільстві, витрачати гроші на розваги, в той час, коли ми, здорова і освічена молодь не маємо надій на хоч якусь певність в своєму майбутньому? Цей монолог можна довго продовжувати. Та мене сьогодні обурює, гнівить одне. Люди, чому ви голосували за Комуністичну партію? Скажіть, яким кирпічем вас шандарахнуло? За, що там голосувати? За ідею? яку? Чи ви ще мрієте про комунізм і світле майбутнє? Я, молода людина, не розумію вас. Вважала, що комуністів у нас не більше, ніж прихильників Королевської. Як бачимо, помилилася. Жаль. То як нам змінити майбутнє, коли влада глуха. Вона не хоче слухати свій народ, плювала на нас з високої гори. Адже, ще є що з нас тягнути: життя, яке ми витрачаємо на їхні закордонні поїздки, дорогі прикраси для їхніх жінок, іграшки для їхніх дітей. Звичайно, в кожному суспільстві є верхи, які експлуатують низи. Однак, в більшості розвинених країн експлуатовані хоч задоволені своїм становищем. Вони ходять на роботу, отримують  зарплатню, не жирують, але живуть, як нормальні люди. Коли ж ми так будемо? В нас же навпаки: обуренню немає меж. Нам таки немає чого втрачати крім своїх кайданів і жалюгідного життя, як на мене. Однак, мабуть, ще не так погано все. Адже український народ і далі, після численних пльовків в обличчя, без надії сподівається…

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте