День, коли світ перевернувся...
Раніше, гортаючи сторінки історії, які стосувалися масових повстань, заворушень, революцій… це все сприймалося як цікава казочка. І хоча розуміла, що кожне з них вирішувало долю якого-небудь народу чи й навіть людства, все одно сприймалося це по простому, як сюжети з конострічок, здавалося це було з незвичайними людьми і зовсім не задумувалася над тим, як ці події сприймалися тим поколінням, яке їх пережило. Зовсім не задумувалася над тим, що вони відчували, наскільки їх охоплювало почуття страху, відчаю. А війни… роки Радянського союзу… цілі покоління, виховані в атмосфері терору та неспокою… Як так жити?
Для мене це здавалося звичайним явищем, це історія, це було колись, не з нами, з нами так ніколи не буде, з ким завгодно, лише не з нами… А дивлячись сюжети в новинах про бойові дії в країнах, на нашу думку, відсталих, здається, це не наша справа… Але тепер, коли бачиш що твориться в нашій державі. Починаєш розуміти, що відчували ці люди… відчуття ці складні, дуже.
Ніколи не знаєш як сприймати ці події. Негативно? тому що помирають люди, в яких колись були батьки, а тепер вони втратили своє дитя, можливо, єдине, руйнується чиєсь життя, хтось втратив дорогого друга, хтось втрачає кохану людину і життя більше не має сенсу без нього… це страшно, дуже страшно. Це катастрофа, яка поглинає чиєсь життя…
Але з іншого боку, розумієш, що ці жертви необхідні для майбутнього держави, нашого майбутнього. Так твориться історія… Хтось віддає своє життя для того, щоб жили інші, навіть якщо він сам ніколи не побачить цього майбутнього. Історія твориться на скелетах, на горі, на сльозах, на муках одних заради інших...
Загибель цього невинного хлопця може слугувати нам прикладом, коли людина не будучи українцем зовні була ним у душі… Якщо він зміг прийняти цю державу за рідну, мову українську за свою рідну, то чому деякі українці, будучи такими від народження думають інакше, говорять російською і щиро ненавидять свою рідну, істинно рідну мову… Чому беркутівці і не тільки, на своїй офіційній сторінці в контакті щиро проклинають Україну, називають нас майдаунами, бандерівцями, тупаками, бандитами, націоналістами в той момент, коли ми такими не є. Хіба можна людину, яка щиро любить свою державу, поважає свою мову, історію називати фашистом і подібними матюками.
Кажуть країна зараз розкололася, я в це не вірю, ми єдина нація, і те чи будемо ми такою далі залежить тільки від нас, пора припинити називати українців зі сходу ,, алкоголіками та наркоманами,, а їм нас ,, бандерівцями та бандитами,,. пора обєднатися заради нас всіх, заради наших дітей, їх майбутнього. Як важко, боляче та гірко боролися наші прадіди за наше право називатися нацією, за право говорити українською… хіба ми так легко здамося? хіба дамо їм це все в нас відняти… Двадцять років нас безпардонно обкрадали не тільки матеріально, а й морально, забирали в нас право нормально жити, відчувати це життя.
Сьогодні Україна піднялася, світ дійсно перевернувся. Тепер ніхто не зможе подивитися на нас як на лохів, які дозволяють по собі їздити, які все стерплять, чий девіз ,, моя хата скраю,,. Світ дійсно перевернувся, про Україну заговорять всі, як про волелюбну націю, яку не спинити беркутівцям та силовикам, яку не зупинити тупими законами… Те, що не вбиває нас, загартовує… замість десяти вбитих вийдуть сотні, замість сотні тисячі. Ми не покоління ,, зеро,, ми не будемо лайкати майбутнє, ми його збудуємо!
Для мене це здавалося звичайним явищем, це історія, це було колись, не з нами, з нами так ніколи не буде, з ким завгодно, лише не з нами… А дивлячись сюжети в новинах про бойові дії в країнах, на нашу думку, відсталих, здається, це не наша справа… Але тепер, коли бачиш що твориться в нашій державі. Починаєш розуміти, що відчували ці люди… відчуття ці складні, дуже.
Ніколи не знаєш як сприймати ці події. Негативно? тому що помирають люди, в яких колись були батьки, а тепер вони втратили своє дитя, можливо, єдине, руйнується чиєсь життя, хтось втратив дорогого друга, хтось втрачає кохану людину і життя більше не має сенсу без нього… це страшно, дуже страшно. Це катастрофа, яка поглинає чиєсь життя…
Але з іншого боку, розумієш, що ці жертви необхідні для майбутнього держави, нашого майбутнього. Так твориться історія… Хтось віддає своє життя для того, щоб жили інші, навіть якщо він сам ніколи не побачить цього майбутнього. Історія твориться на скелетах, на горі, на сльозах, на муках одних заради інших...
Загибель цього невинного хлопця може слугувати нам прикладом, коли людина не будучи українцем зовні була ним у душі… Якщо він зміг прийняти цю державу за рідну, мову українську за свою рідну, то чому деякі українці, будучи такими від народження думають інакше, говорять російською і щиро ненавидять свою рідну, істинно рідну мову… Чому беркутівці і не тільки, на своїй офіційній сторінці в контакті щиро проклинають Україну, називають нас майдаунами, бандерівцями, тупаками, бандитами, націоналістами в той момент, коли ми такими не є. Хіба можна людину, яка щиро любить свою державу, поважає свою мову, історію називати фашистом і подібними матюками.
Кажуть країна зараз розкололася, я в це не вірю, ми єдина нація, і те чи будемо ми такою далі залежить тільки від нас, пора припинити називати українців зі сходу ,, алкоголіками та наркоманами,, а їм нас ,, бандерівцями та бандитами,,. пора обєднатися заради нас всіх, заради наших дітей, їх майбутнього. Як важко, боляче та гірко боролися наші прадіди за наше право називатися нацією, за право говорити українською… хіба ми так легко здамося? хіба дамо їм це все в нас відняти… Двадцять років нас безпардонно обкрадали не тільки матеріально, а й морально, забирали в нас право нормально жити, відчувати це життя.
Сьогодні Україна піднялася, світ дійсно перевернувся. Тепер ніхто не зможе подивитися на нас як на лохів, які дозволяють по собі їздити, які все стерплять, чий девіз ,, моя хата скраю,,. Світ дійсно перевернувся, про Україну заговорять всі, як про волелюбну націю, яку не спинити беркутівцям та силовикам, яку не зупинити тупими законами… Те, що не вбиває нас, загартовує… замість десяти вбитих вийдуть сотні, замість сотні тисячі. Ми не покоління ,, зеро,, ми не будемо лайкати майбутнє, ми його збудуємо!
0 коментарів