Жахливе дежавю...

Радянська карикатура на аншлюс Австрії.
Собака (Гітлер) вкарала на кухні шмат мяса (Австрія). Повар (Європа) вичитує собаку, але далі балачок не заходить. Аналог пирказки: ,, А Васька слушает да ест,,
Нагадує ситуацію з сьогоднішніми погрозами зі сторони Заходу відносно Росії


Якесь жахіття твориться в нашій державі сьогодні. Здається, що ця земля проклята на вічні муки та тортури. Постійно на нашу голову якесь нашестя: чи то тупоголові. недалекоглядні, зажерливі політики, чи то абіційні плани сусідів. Як кажуть, коли вибираєш оселю, потрібно вибирати насамперед сусідів. Нам у цьому плані жах як не пощастило. Всю нашу історію хтось прагнув поставити цей народ на коліна. На щастя, він щоразу підіймався.
Але, давайте про сьогодні.
Наводити сьогодні аналогії з історії безглуздо, в кожній епосі це була своя своєрідна обстановка — підгрунтя, на якому відбувалися ті чи інші події, але певні шаблони застосувати можна.
Памятаєте, Мюнхенська змова 1938-го? Скажете масштаби і ситуація міжнародна не та. Можливо, але взяти тільки шаблон. Чому Чехословаччину Європа віддала на поталу Гітлеру? Всі панічно памятали першу світову і не хотіли її повторення… Так, саме тому фактично розвязали остаточно руки Гітлеру для початку ще жахливішої війни. Сьогодні теж саме. Ще вчора скандуюча Європа та Америка, ще вчора обурливо поглядаючи в сторону Москви політики Заходу, сьогодні вирішили відкупитися від України грошима і зброєю. Навіщо? Щоб потім не говорили, що нічим не допомогли. Водночас, не звинувачували в екскалації конфлікту. О Боже, жах як нагадує 38-й. Люди, сховаючись під стіл в своїх безпечних Європах ви хочете сказати, що будете там у безпеці?
Дивно, але історія зовсім нічому не вчить людство. Можливо, в технічному плані ми розвиваємося, називаємо себе цивілізованим світом. З часу того лихоліття пройшло трохи більше пів століття. А ми вже так далеко відхрестилися від тих подій. Так сміливо стверджуємо, що це була історія, яку потірбно памятати і засвоювати її уроки. Та, на жаль, людство ніколи не вчилося на своїх помилках. Що пятдесять, що двісті роки тому, що тисячу. Кожен раз, стоячи на порозі війни, ми не можемо схаменутися, поступитися своїми амбіціями, ні, ми біжимо на шаленій швидкості в бік катастрофи.
За дві тисячі з хвостиком історії ми так нічому й не навчилися, змінився одяг, зачіски, звички, все змінилося, крім самих людей.
Ми настільки повірили в цивілізованість сучасного світу, що всі ті трагедії минулого почали вважати лише історією, яка не має жодної причетності до нас. Ми її вивчаємо, але не розуміємо, не вникаємо.
Ми настільки повірили в безпечність свого становища в сучасному світі, настільки захопилися ідеальністю сучасного світу… Що навіть не допускаємо думки про іноземне вторгнення. А тим не менше, світові видання рясніють публікаціями про можливий перерозподіл світу. Проблема полягає лише в тому, щоб визначити з кого все почнеться? Лівія? Сирія? Тепер ще й Україна? При чому найбільш вірогідний варіант саме останній.

Для чого Путіну Україна? З її ,, націоналізмом,,, ,, фашизмом,,, ,, бандерівцями,,… Ми знаємо, що Україна і в Польщі і в Російській імперії, в Радянському союзі, особливо Західна Україна завжди була оплотом опозиції окупантам, постійно повставала. Через що влада цих країн постійно мала проблеми з нашими предками. НА що сподівається Путін сьогодні? Україна нині не віками покріпачений народ! Ми самодостатня нація, яка навіть в умовах суцільної руїни спромоглася зберегти свою культуру і примножувати її постійно. Ми нація, яка, незважаючи на злидні, все таки демократично мислить. Така нація у складі іноземного агресора вибухово небезпечний інгридієнт. варіантів є багато, хтсь говорить про ідеологічну сторону: панславізм, ідею русского мира і т д. Інші стверджують про суто економічну вигоду з цієї ситуації: латання дирок в бюджеті після олімпіади, поклади нафти і газу в чорному морі і т.д.

Особисто мені здається, говорячи мовою народу, що путін жостко лоханувся. Всі факти свідчать про те, що захоплення Криму та Східної України планувалося давно, про що яскраво свідчать доводи учасників круглого столу, що недавно відбувся на факультеті ІПМВ. Українці це народ, який постійно жаліється на своє становище і заздрить сусідам, але як тільки заходить мова про якісь реальні кроки для покращення свого становища, а саме — міграцїії за кордон і т. д., більшість з нас відступає назад, мовляв, наступного року посаджу картоплі більше, продам і буду шикувати. НА мою думку, подібне й сталося в Криму, коли чи то гастролери, чи то особи невизначеної політичної орієнтації, плюс до всього залякані російським телебаченням, слухаючи безкінечні балачки про фашистів з центру, зі страху й з дурі почали кричати, що хочуть до Росії, там же фашистів немає… але як тільки зрозуміли, що там, як в анекдоті про собаку навіть гавкати не дають; злякалися наслідків, а більше, мабуть, російських БТеРів… Зрозуміли в яку халепу потрапили і перефарбували триколори в дво-. Путін такого, мабуть, явно не чекав, а особливо появи сотень, чи й тисяч українських прапорів у Донецьку. Цар-батюшка надіявся, що його зустрічатимуть з хлібом-сіллю, як визволителя. Але, українці з невизначеною політичною орієнтацією під шумок ладні кричати, що завгодно, та не тоді, коли на сусідній вулиці тусять БТРи. Звичайно, хочуть єдиної України. Тут за слова Яник -дебіл ніхто в бусик грузити не буде… на відміну від Росії...

Словом відступати нікуди. Європа і Америка натякає, що Путін втратив межі реальності, вдома теж не все спокійно, акції падають, рейтинги у разі відступу накриються кришкою золотого унітаза братана-батона. Нинішній супер-герой може зганьбити свою націю настільки, як не снилося нікому і ніколи. Росіяни звичайно не українці, але не думаю, що вони це пробачать батюшке всія Русі. І Путіну грозить опинитися в карщому випадку десь поближче до тундри. ВІдступати нікуди…
Та не зрозуміло чим це закінчиться, адже останні події свідчать, що росіяни не хочуть воювати. Це загрожує не тільки Україні, а й самій Росії. Суспільство може розколотися на двоє і тоді в самій Росії не уникнути громадянської війни, при цьому воювати на два фронти — з Україною і частиною власного народу — Путін явно не зможе.

Правильно, розраховувати ми, як і наші сусіди росіяни, які опинилися у не менш скрутній ситуації (ми принаймні в очах міжнародної спільноти жертви, а не агресори) можемо тільки на себе і більше ні на кого. Нам ніхто не допоможе, крім нас самих. Незважаючи на мовні розбіжності ми можемо знаходити спільну мову: досвід Світової війни,  спілкування між дисидентами (вони змогли обєднати сили у протистоянні з радянським режимом). вірю, що наші два народи можуть жити мирно. Кремль — це не всі росіяни, так само як і українці не фашисти. Європа, як завжди ховається по темних закутках, надіючись, що її це не зачепить. А росіянам, мирному населенню загрожують ще й джихадом. Якщо Путіна не лякають українські ,, фашисти,, то хай задумається про татарських мусульман, яким на допомогу готові прийти сотні смертників.

Екскалація цього конфлікту дорого обійдеться обом нашим народам, жаль, що більше народам, бо як свідчить історія, рідко владі. З цього ми можемо вилучити один надзвичайно грандіозний позитив: якщо ми вистоїмо в цій боротьбі Україна буде єдиною як ніколи. 91 рік для нас настане тільки тоді, лише тоді ми дійсно відчуємо смак незалежності. Після цього жаху, нарешті постане сильна Українська держава.

Можливо, це думка не розуміючої у великій політиці особи, але таке моє бачення ситуації, жахливої і трагічної…