Змінитися....? А як це?
Пройшло ніби не багато часу, а вже по трохи забуваються враження від телевізійно-інтернетного жаху подій на Майдані. Мало що тепер нагадує про це нам, тим кого ці події зачепили хіба морально, душевно. Ми повертаємося до повсякденного життя і забуваємо про свій обов'язок — потрібно змінюватися...
В цьому контексті хочеться подякувати людям, які намагаються нагадати нам плакатами, білбордами про біль нашої української душі… Раніше не задумувалася про істинне призначення пам'ятників. Чомусь вважала їх лише частиною мистецького надбання. Витвором певного мистецького напрямку. Проте, дійшло нарешті: пам'ятник — це біль, це радість, це сльози, це любов, це будь-які емоційні прояви, залежно від характеру події чи людини. Вони життєво необхідні для пам'яті… Проте дійсно розуміє їх суть, лише той, хто пережив подію їх встановлення.
Так от, сьогодні звернула увагу на біл-борд «Даєш хабар? Відчуй кров Небесної Сотні на руках». Чомусь згадалася та стаття про студентів ЧНУ, які продалися «мов ті дівки біля танку» за якісь нещасні двісті гривень. Дуже добре, що хтось на це відреагував. Проте, цього мало.
Знаєте, коли ми сьогодні говоримо про те, що потрібно бути свідомими… А що таке бути свідомим? Ми чомусь думаємо, що якщо ми вступимо до Євросоюзу, то в нас відразу стане все до порядку. Але це не так, дядя Сем не прийде до нас наводити порядок. Що нам потрібно? Ефективна система покарання.
Якщо це студент — відрахування, позбавлення на кілька місяців стипендії за прояви нечесності під час сесії. Якщо це працівник — позбавлення премій, відпусток, звільнення (що за сучасної економічної ситуації гірше смерті), а за особливо великі суми, приміром від 1 тис. грн. — кримінальна відповідальність, років так на 5 загоряти під Сокирянами=))
Ми говоримо, що можливо, наше суспільство не усвідомило необхідності правової справедливості, можливо, ми пропащі? Ні, ми не пропащі, адже можемо жити за кордоном, деякі навіть бізнесом займаються, чесним, навіть. А чому? Тому що знають — за правопорушення можуть у в'язниці опинитися. Ми не пропащі, просто нашу правову свідомість потрібно виховувати змалечку, шляхом прикладу, а змінювати і ламати штампи нам, дорослому поколінню, потрібно тільки тиском і контролем. Не всі вирізняються в нашому суспільстві високою правовою свідомістю та активною громадянською позицією. Проте, якщо будуть яскраві приклади, тоді й сам боятимешся дати-взяти хабаря і навіть не думатимеш, що на тих двісті гривень ти можеш до стипендії дотягнути, а думатимеш: без тих двісті гривень я протягну, бо хочу жити в нормальній державі.
В цьому контексті хочеться подякувати людям, які намагаються нагадати нам плакатами, білбордами про біль нашої української душі… Раніше не задумувалася про істинне призначення пам'ятників. Чомусь вважала їх лише частиною мистецького надбання. Витвором певного мистецького напрямку. Проте, дійшло нарешті: пам'ятник — це біль, це радість, це сльози, це любов, це будь-які емоційні прояви, залежно від характеру події чи людини. Вони життєво необхідні для пам'яті… Проте дійсно розуміє їх суть, лише той, хто пережив подію їх встановлення.
Так от, сьогодні звернула увагу на біл-борд «Даєш хабар? Відчуй кров Небесної Сотні на руках». Чомусь згадалася та стаття про студентів ЧНУ, які продалися «мов ті дівки біля танку» за якісь нещасні двісті гривень. Дуже добре, що хтось на це відреагував. Проте, цього мало.
Знаєте, коли ми сьогодні говоримо про те, що потрібно бути свідомими… А що таке бути свідомим? Ми чомусь думаємо, що якщо ми вступимо до Євросоюзу, то в нас відразу стане все до порядку. Але це не так, дядя Сем не прийде до нас наводити порядок. Що нам потрібно? Ефективна система покарання.
Якщо це студент — відрахування, позбавлення на кілька місяців стипендії за прояви нечесності під час сесії. Якщо це працівник — позбавлення премій, відпусток, звільнення (що за сучасної економічної ситуації гірше смерті), а за особливо великі суми, приміром від 1 тис. грн. — кримінальна відповідальність, років так на 5 загоряти під Сокирянами=))
Ми говоримо, що можливо, наше суспільство не усвідомило необхідності правової справедливості, можливо, ми пропащі? Ні, ми не пропащі, адже можемо жити за кордоном, деякі навіть бізнесом займаються, чесним, навіть. А чому? Тому що знають — за правопорушення можуть у в'язниці опинитися. Ми не пропащі, просто нашу правову свідомість потрібно виховувати змалечку, шляхом прикладу, а змінювати і ламати штампи нам, дорослому поколінню, потрібно тільки тиском і контролем. Не всі вирізняються в нашому суспільстві високою правовою свідомістю та активною громадянською позицією. Проте, якщо будуть яскраві приклади, тоді й сам боятимешся дати-взяти хабаря і навіть не думатимеш, що на тих двісті гривень ти можеш до стипендії дотягнути, а думатимеш: без тих двісті гривень я протягну, бо хочу жити в нормальній державі.
2 коментарі