О пользе и вреде истории для жизни

Днями загадалась стаття Ф. Ніцше, яку читала колись в рамках вивчення курсу філософії.
Там звичайно думка трохи інша, ніж я збираюсь викласти, але є моменти близькі до моїх суджень.
Інколи жалкую, що вчилась на історичному.

Я перестала вірити в церкву (в принципі й раніше не особливо в неї вірила). Релігія — це спосіб верхів утримати свою владу. Влада будь якого монарха освячувалась вірою. Йти проти короля ототожнювалось із виступом проти Бога. Релігія — це спосіб маніпулювання свідомістю, думками, ідеями, поведінкою. Релігія — це спосіб утримувати суспільство в покорі. Чому церква спалювала єретиків? Бо вони підривали її авторитет, говорили, що може бути інакше, не все те правильно, що церква проповідує. Сьогодні релігія — це бізнес, ніякої духовності. І знову ж таки спосіб маніпуляції свідомістю мас.

Я перестала дивитись телевізор. Взагалі як на мене, якби Геббельс свого часу мав у своєму розпорядженні хоч половину сучасних медіаресурсів. Навряд чи людство справилось із фашизмом. Після багаторічного штудіювання історії культури, та й взагалі історії, розумієш кожне слово, яке луна з екрану телевізора в іншому сенсі. Глибшому, що воно означа, який прихований сенс несе. І це ще більше поглиблює відчуття приреченості і безнадійсності.

Я перестала критикувати владу. Не тому що вірю їй,  а тому що немає сенсу. І причина не в їх недолугості, а в наших головах. Гляньте на президентів Америки наприклад. Але не теперішніх, які керують самодостатньою нацією і прийшли на все майже готове, а перших, які ставили країну на ноги. Фінансисти, економісти...
А в нас? Комуністи, криміналітет, бізнесмен. Виняток — Ющенко, але в того з різних причин, певне були зв'язані руки для більш ефективної діяльності. Хоча почав він не погано, але певне власне життя виявилось дорожчим. Людина, яка звикла керувати бандою, країною кеуватиме так само. Людина яка звикла керувати бізнесом, країною буде керувати по тому самому принципу: купи подешевше — продай подорожче. І в цьому немає нічого осудного чи незвичного. Просто людина так звикла, вона інакше не вміє, а підказати нікому.

Є ще багато моментів, яких я більше не роблю, пов'язаних з моєю освітою. Хтось скаже так це ж краще, ти свідома і т д. А толку? Цікаво, що краще знати і бути приреченим чи не знаи і надіятись на світле майбутнє. Ось ватнікам харашо, в них «ворог» і  є «друг». А в людей розуміючих і вони самі і розуміння трагізму ситуації.
На цьому думку закінчу словами автора статті «О пользе и вреде истории для жизни»:

«Погляди на стадо, которое пасется около тебя: оно не знает, что такое вчера, что такое сегодня, оно скачет, жует траву, отдыхает, переваривает пищу, снова скачет, и так с утра до ночи и изо дня в день, тесно привязанное в своей радости и в своем страдании к столбу мгновения и потому не зная ни меланхолии, ни пресыщения. Зрелище это для человека очень тягостно, так как он гордится перед животным тем, что он человек, и в то же время ревнивым оком смотрит на его счастье – ибо он, подобно животному. Желает только одного: жить, не зная ни пресыщения, ни боли, но стремится к этому безуспешно, ибо желает он этого не так, как животное. Человек может, пожалуй, спросить животное: “Почему ты мне ничего не говоришь о твоем счастье, а только смотришь на меня?” Животное не прочь ответить и сказать: “Это происходит потому, что я сейчас же забываю то, что хочу сказать”, — но тут же оно забывает и этот ответ и молчит, что немало удивляет человека.

Но человек удивляется также и самому себе, тому. Что он может научиться забвению и что он навсегда прикован к прошлому; как бы далеко и как бы быстро они ни бежал, цепь бежит вместе с ним».

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте