Дешевість "сродної праці"
Поки решта нормальної молоді тусить на театральній, я поділюсь з вами своїми недавніми спостереженнями на тему аля «яка погана українська влада».
Ми можемо без кінця нарікати на те, який лінивий українець, як важко підняти його з колін, диванні загони і т д. Однак є те, чого змінити ми не в силах, як мені здається. Принаймні найближчим часом. І справа більше певне в небажанні олігархів ділитися офшорами і думати, дійсно думати про майбутнє цієї країни.
Так сталось, що я потребувала пошуку житла, знову. Виявилось, що ціни на житло в Чернівцях не надто відрізняються від столиці. Я, людина, яка вже по горло сита гуртожитками як в прямому так і в переносному сенсі слова, яка працює на хорошій, навіть престижній роботі, з хорошою, самостійно заробленою вищою освітою, яка не платила за жоден залік чи екзамен, не можу дозволити собі зняти окремої кімнати. Постає складний вибір: житло чи інші витрати (їжа, проїзд, про одяг і т. д. мови навіть не йде). Звідки в Чернівцях при середній заробітній платі біля 2500 грн (і це мабуть ще нато оптимістична сума) ціни на квартири прирівняні до розміру заробітньої плати. Таке враження, що живеш в місті олігархів. Зняти кімнату в нормальному районі, з більш менш нормальними умовами проживання коштує від 1200 грн. + компослуги. Питання: ЯК? ЗВІДКИ? їх взяти.
Звичайно, можна знайти варіанти за 500-600 грн по 2-3 чол в кімнаті. Але такий варіант підходить коли ти студент. Коли ж ти приходиш після роботи, яка виснажує морально, хочеться звичайної тиші і спокою. Хочеться особистого простору, хоча б маленького, в який би ніхто не втручався, не вносив свій хаос та порядок. Це звичайна річ, якої хоче звичайна доросла людина. Однак дозволити її занадто дорого. Це приносить певне розчарування та нотку суму в те що ти робиш, змушує задуматись над доцільністю обраного тобою шляху. Не все вирішують гроші, але викладач без засобів для існування це сумно.
Невтішною є картина на рахунок заробітньої плати викладача не тільки в Чернівцях, а й в Україні в цілому. Наприклад в Києві ця праця приносить від 4 до 7 тис., що враховуючи рівень життя у великих містах теж не вельми втішає.
Особливо обурює те, що робота, яка не вимагає особливих інтелектуальних здібностей: прибиральниці, продавця, водія тощо, оцінюється в рази вище ніж робота вчителя, викладача, науковця. Виходить державі не потрібні розумні люди. Вибачте, але рано чи пізно вибір між чесністю і дирявими штанами та новою юбкою і хабарем може вирішитись не в користь першого. Але, навіщо тоді всі ці гучні гасла н рахунок жити по новому?
Ще в ХІХ ст., видатний український педагог Юрій Федькович говорив, що вчитель, думки якого зайняті пошуком засобів для існування не може повноцінно викнувати своє призначення. Щоб там не говорили, але вчитель — це свого роду основа суспільства. Ніколи не помічали з розповідей знайомих чи друзів, що вибір тієї чи іншої професії робився під впливом вчителя? Це та людина, яка вселяє у вас впевненість, яка виховує вас через свій предмет, дозволяє стати кимось, підтримує вас. Вчитель, який знайшов себе у своїй професії — це духовний наставник. Однак, він може і скалічити душу, підкинути вам кілька комплексів, зробити з вас невпевнену в собі людину. Відношення до життя і світу вчителя часто передається дітям, його учням. І щоб така взаємодія мала позитивні результати він повинен приходити на роботу, не хвилюючись за невиплачені рахунки, порожній холодильник, сердиту дружину та напівголодних дітей, які страждають від його вибору своєї професії. Він має мати такі проблеми, які б дійсно можна було б залишити за дверима, зайти усміхненим до дітей і показати на своєму прикладі, що світ прекрасний, в ньому варто жити, а головне в ньому варто творити, чого б це не стосувалось.
Ми можемо без кінця нарікати на те, який лінивий українець, як важко підняти його з колін, диванні загони і т д. Однак є те, чого змінити ми не в силах, як мені здається. Принаймні найближчим часом. І справа більше певне в небажанні олігархів ділитися офшорами і думати, дійсно думати про майбутнє цієї країни.
Так сталось, що я потребувала пошуку житла, знову. Виявилось, що ціни на житло в Чернівцях не надто відрізняються від столиці. Я, людина, яка вже по горло сита гуртожитками як в прямому так і в переносному сенсі слова, яка працює на хорошій, навіть престижній роботі, з хорошою, самостійно заробленою вищою освітою, яка не платила за жоден залік чи екзамен, не можу дозволити собі зняти окремої кімнати. Постає складний вибір: житло чи інші витрати (їжа, проїзд, про одяг і т. д. мови навіть не йде). Звідки в Чернівцях при середній заробітній платі біля 2500 грн (і це мабуть ще нато оптимістична сума) ціни на квартири прирівняні до розміру заробітньої плати. Таке враження, що живеш в місті олігархів. Зняти кімнату в нормальному районі, з більш менш нормальними умовами проживання коштує від 1200 грн. + компослуги. Питання: ЯК? ЗВІДКИ? їх взяти.
Звичайно, можна знайти варіанти за 500-600 грн по 2-3 чол в кімнаті. Але такий варіант підходить коли ти студент. Коли ж ти приходиш після роботи, яка виснажує морально, хочеться звичайної тиші і спокою. Хочеться особистого простору, хоча б маленького, в який би ніхто не втручався, не вносив свій хаос та порядок. Це звичайна річ, якої хоче звичайна доросла людина. Однак дозволити її занадто дорого. Це приносить певне розчарування та нотку суму в те що ти робиш, змушує задуматись над доцільністю обраного тобою шляху. Не все вирішують гроші, але викладач без засобів для існування це сумно.
Невтішною є картина на рахунок заробітньої плати викладача не тільки в Чернівцях, а й в Україні в цілому. Наприклад в Києві ця праця приносить від 4 до 7 тис., що враховуючи рівень життя у великих містах теж не вельми втішає.
Особливо обурює те, що робота, яка не вимагає особливих інтелектуальних здібностей: прибиральниці, продавця, водія тощо, оцінюється в рази вище ніж робота вчителя, викладача, науковця. Виходить державі не потрібні розумні люди. Вибачте, але рано чи пізно вибір між чесністю і дирявими штанами та новою юбкою і хабарем може вирішитись не в користь першого. Але, навіщо тоді всі ці гучні гасла н рахунок жити по новому?
Ще в ХІХ ст., видатний український педагог Юрій Федькович говорив, що вчитель, думки якого зайняті пошуком засобів для існування не може повноцінно викнувати своє призначення. Щоб там не говорили, але вчитель — це свого роду основа суспільства. Ніколи не помічали з розповідей знайомих чи друзів, що вибір тієї чи іншої професії робився під впливом вчителя? Це та людина, яка вселяє у вас впевненість, яка виховує вас через свій предмет, дозволяє стати кимось, підтримує вас. Вчитель, який знайшов себе у своїй професії — це духовний наставник. Однак, він може і скалічити душу, підкинути вам кілька комплексів, зробити з вас невпевнену в собі людину. Відношення до життя і світу вчителя часто передається дітям, його учням. І щоб така взаємодія мала позитивні результати він повинен приходити на роботу, не хвилюючись за невиплачені рахунки, порожній холодильник, сердиту дружину та напівголодних дітей, які страждають від його вибору своєї професії. Він має мати такі проблеми, які б дійсно можна було б залишити за дверима, зайти усміхненим до дітей і показати на своєму прикладі, що світ прекрасний, в ньому варто жити, а головне в ньому варто творити, чого б це не стосувалось.
0 коментарів