Релігія і Я
Останнім часом дуже часто надходять питання в плані: Хто ти за віросповіданням? Хочеться запитати у відповідь: В душі чи по паспорту?
Ти віриш в Бога?
Надходять не від релігійних фанатиків, а від цілком нормальних, цікавих мені людей, які, мабуть, як і я, намагаються знайти для самих себе відповідь на це питання
Це важка тема і свою остаточну позицію сформулювати важко, принаймні словами.
Почнемо з того, що я не вірю в Бога. Вірніше в того, яким люди його уявляють. Неспроможність сформувати власну позицію і віднайти власне місце в системі світу, призвела до того, що людство видумало істоту по подобі собі. Добавимо ще трохи елементів патріархату і в результаті маємо надприродну істоту, яка одночасно спостерігає за всім і вся щомиті, при цьому встигає карати і одаровувати тих хто заслужив. Як на мене, це витікає з неспроможності відповідати за свої вчинки, адже інколи набагато легше спокуситись і понести покарання, ніж втриматись.А ще, мені дуже подобається вислів: «Бог простить», що як на мене межує з почуттям совісті, яка все ж таки доїдає за поганий вчинок. Ми часом, не здатні пробачати самих себе, тому скидаємо цю місію на когось іншого.
Наступний момент — церква. Як на мене найбільш бездуховного і далекого від Бога місця годі й шукати. В своїх постулатах, вона давно відійшла від того, що за Біблією, заповідав Бог. Торгівля в самому приміщенні церкви, чітка регламентація правил (особливо в оплоті консерватизму — православній), навязування поведінки згори, необгрунтовані заборони, збори «податей» деколи й в примусовому порядку, розмежування конфесій тощо. Все це навпаки відштовхує від церкви. А враховуючи мою спеціалізацію, то мушу констатувати, що історик — це діагноз. Штудіюючи минуле, в тому числі й церкви, розумієш що у всі часи це була частина податкової системи, спосіб утримання населення в покорі і в повазі до монарха. Адже за відсутності кримінальних кодексів, аналізу ДНК мабуть один з небагатьох чинників, які зупиняли від злочину була беззаперечна віра в покарання Господом.Церква була також і політичним знаряддям і майже ніколи духовним. Інквізиції, хрестові походи, грабунки і вбивства во імя Господа руками церкви не надто викликають до неї довіру.
Крім того, зневіру до церкви викликала, певне, дитяча травма, коли бабуся частенько тягала за руку не зрозуміло чому, БО ТРЕБА. В мене, ще малої дитини років шести виникав легенький дисонанс, коли людина яка щойно молилась і била поклони дорогою додому, а часто й на порозі церкви встигала «нагрішити», когось обмовивши, розповідаючи чергові плітки.
Спілкуючись якось з архімандритом одного монастиря, почула наступні слова, які мені запамятались, хоч було це і років 10 тому: Бога не потрібно шукати десь. Бог це вчинки, це слова. Люди часто себе відокремлюють від релігії, щоб скинути відповідальність за свої гріхи на Бога, який їх покарає чи похвалить. Ніколи не варто вирізняти конфесії, Бог один і дорога до нього одна. Якщо перед вами католицька церква і ви відчуваєте потребу йдіть туди, якщо біля вас тільки мечеть — ідіть в мечеть.
Тому можу сказати, що я по віросповіданні індивідуаліст, який намагається дотримуватись своєї релігії у вчинках відносно людей. Бути щирим, вірним, добрим, навіть якщо важко, знаходити сили пробачити когось, а особливо саму себе (це найважче), не бажати зла і не чинити — це для мене Бог.
Ти віриш в Бога?
Надходять не від релігійних фанатиків, а від цілком нормальних, цікавих мені людей, які, мабуть, як і я, намагаються знайти для самих себе відповідь на це питання
Це важка тема і свою остаточну позицію сформулювати важко, принаймні словами.
Почнемо з того, що я не вірю в Бога. Вірніше в того, яким люди його уявляють. Неспроможність сформувати власну позицію і віднайти власне місце в системі світу, призвела до того, що людство видумало істоту по подобі собі. Добавимо ще трохи елементів патріархату і в результаті маємо надприродну істоту, яка одночасно спостерігає за всім і вся щомиті, при цьому встигає карати і одаровувати тих хто заслужив. Як на мене, це витікає з неспроможності відповідати за свої вчинки, адже інколи набагато легше спокуситись і понести покарання, ніж втриматись.А ще, мені дуже подобається вислів: «Бог простить», що як на мене межує з почуттям совісті, яка все ж таки доїдає за поганий вчинок. Ми часом, не здатні пробачати самих себе, тому скидаємо цю місію на когось іншого.
Наступний момент — церква. Як на мене найбільш бездуховного і далекого від Бога місця годі й шукати. В своїх постулатах, вона давно відійшла від того, що за Біблією, заповідав Бог. Торгівля в самому приміщенні церкви, чітка регламентація правил (особливо в оплоті консерватизму — православній), навязування поведінки згори, необгрунтовані заборони, збори «податей» деколи й в примусовому порядку, розмежування конфесій тощо. Все це навпаки відштовхує від церкви. А враховуючи мою спеціалізацію, то мушу констатувати, що історик — це діагноз. Штудіюючи минуле, в тому числі й церкви, розумієш що у всі часи це була частина податкової системи, спосіб утримання населення в покорі і в повазі до монарха. Адже за відсутності кримінальних кодексів, аналізу ДНК мабуть один з небагатьох чинників, які зупиняли від злочину була беззаперечна віра в покарання Господом.Церква була також і політичним знаряддям і майже ніколи духовним. Інквізиції, хрестові походи, грабунки і вбивства во імя Господа руками церкви не надто викликають до неї довіру.
Крім того, зневіру до церкви викликала, певне, дитяча травма, коли бабуся частенько тягала за руку не зрозуміло чому, БО ТРЕБА. В мене, ще малої дитини років шести виникав легенький дисонанс, коли людина яка щойно молилась і била поклони дорогою додому, а часто й на порозі церкви встигала «нагрішити», когось обмовивши, розповідаючи чергові плітки.
Спілкуючись якось з архімандритом одного монастиря, почула наступні слова, які мені запамятались, хоч було це і років 10 тому: Бога не потрібно шукати десь. Бог це вчинки, це слова. Люди часто себе відокремлюють від релігії, щоб скинути відповідальність за свої гріхи на Бога, який їх покарає чи похвалить. Ніколи не варто вирізняти конфесії, Бог один і дорога до нього одна. Якщо перед вами католицька церква і ви відчуваєте потребу йдіть туди, якщо біля вас тільки мечеть — ідіть в мечеть.
Тому можу сказати, що я по віросповіданні індивідуаліст, який намагається дотримуватись своєї релігії у вчинках відносно людей. Бути щирим, вірним, добрим, навіть якщо важко, знаходити сили пробачити когось, а особливо саму себе (це найважче), не бажати зла і не чинити — це для мене Бог.
0 коментарів