Ми помиляємось не в інших, а в собі
Ми так часто говоримо слова: «я помилився (-лась) в людині». Кожен з нас не раз так говорив, зізнайтесь, правда ж?
Проте, якщо задуматись, ми ніколи не говоримо, що помилились в собі. Завжди значно легше зіштовхнути камяну брилу вини і власної образи на когось, ніж зізнатись, що помилився у власних очікуваннях.
Кохання милосердне, довготерпиме? Ні, кохання егоцентричне, самовпевнене, обмежене і на жаль дещо придумане.
Ми самі собі змальовуємо ще з дитинства образ того чарівного лицаря чи принцеси, тієї людини яку хочемо покохати і обовязково взаємно. Проте, ще частіше ми придумуємо собі сценарій як саме нас мають покохати, як саме до нас мають відноситись. На жаль, реальність значно жорстокіша, ніж наші мрії.
На практиці, коли ми зустрічаємо людину, яку здатні покохати, то намагаємось перебудувати її під себе, під власні очікування, словом реалізувати свої дитячі мрії руками іншої людини. Коли ж прекрасний принц пручається ми або ламаємо його під свою лінію або з докірливими словами і повними тазиками сліз просимо покинути бал, ібо нічого не хвилює, «вы подлец, сударь, не достойны внимания дамы столь высокого положения». Часто таке звучить і в сторону прекрасної мадумазель, яка не виправдала очікувань і всього на всього вирішила зберегти себе а не відносини.
На жаль, багатьом для повного щастя не вистачає розуміння того, що ваші рамки не завжди правильні. Вірніше, правильни рамок не існує, де є двоє закоханих рамки мають зникнути, зникнути разом з недовірою, брехнею, тощо. Так важко зізнатись самому собі, що ти помилився в очікуваннях, та казочка, яка програвалась в голові роками не здійсниться. Але ми так часто момиляємся забуваючи, що саме ми — єдині сценаристи свого життя. Тільки від нас залежить, що буде далі.
Замість того, щоб прийняти один одного у всій красі, ми звинувачуємо іншого в тому, що він не такий як має бути, влаштовуємо сцени. Хоча достатньо просто відкрити очі і зрозуміти, що вам потрібна не ваша власна версія цієї людини, а саме ідентична справжня, без обновлень=)
Жаль, що спроби захистити власну особистість від намагань розчинити її у відносинах, ми часто сприймаємо з агресією. Жаль, що ми не можемо зрозуміти, що часто ми помиляємось не в іншій людині, а в собі, в своїх мріях, очікуваннях і надіях. Жаль, що замість того, щоб насолоджуватись чистим і світлим почуттям кохання, прийнявши нарешті один одного такими якими ми є, ми корчимо з себе прораба, будуючи будинок без фундаменту.
Проте, якщо задуматись, ми ніколи не говоримо, що помилились в собі. Завжди значно легше зіштовхнути камяну брилу вини і власної образи на когось, ніж зізнатись, що помилився у власних очікуваннях.
Кохання милосердне, довготерпиме? Ні, кохання егоцентричне, самовпевнене, обмежене і на жаль дещо придумане.
Ми самі собі змальовуємо ще з дитинства образ того чарівного лицаря чи принцеси, тієї людини яку хочемо покохати і обовязково взаємно. Проте, ще частіше ми придумуємо собі сценарій як саме нас мають покохати, як саме до нас мають відноситись. На жаль, реальність значно жорстокіша, ніж наші мрії.
На практиці, коли ми зустрічаємо людину, яку здатні покохати, то намагаємось перебудувати її під себе, під власні очікування, словом реалізувати свої дитячі мрії руками іншої людини. Коли ж прекрасний принц пручається ми або ламаємо його під свою лінію або з докірливими словами і повними тазиками сліз просимо покинути бал, ібо нічого не хвилює, «вы подлец, сударь, не достойны внимания дамы столь высокого положения». Часто таке звучить і в сторону прекрасної мадумазель, яка не виправдала очікувань і всього на всього вирішила зберегти себе а не відносини.
На жаль, багатьом для повного щастя не вистачає розуміння того, що ваші рамки не завжди правильні. Вірніше, правильни рамок не існує, де є двоє закоханих рамки мають зникнути, зникнути разом з недовірою, брехнею, тощо. Так важко зізнатись самому собі, що ти помилився в очікуваннях, та казочка, яка програвалась в голові роками не здійсниться. Але ми так часто момиляємся забуваючи, що саме ми — єдині сценаристи свого життя. Тільки від нас залежить, що буде далі.
Замість того, щоб прийняти один одного у всій красі, ми звинувачуємо іншого в тому, що він не такий як має бути, влаштовуємо сцени. Хоча достатньо просто відкрити очі і зрозуміти, що вам потрібна не ваша власна версія цієї людини, а саме ідентична справжня, без обновлень=)
Жаль, що спроби захистити власну особистість від намагань розчинити її у відносинах, ми часто сприймаємо з агресією. Жаль, що ми не можемо зрозуміти, що часто ми помиляємось не в іншій людині, а в собі, в своїх мріях, очікуваннях і надіях. Жаль, що замість того, щоб насолоджуватись чистим і світлим почуттям кохання, прийнявши нарешті один одного такими якими ми є, ми корчимо з себе прораба, будуючи будинок без фундаменту.
0 коментарів