Мовна толерантність в ЧЕ
Вже не один рік частина України здригається від куль, вибухів… через війну, нашу чи не нашу, вам вирішувати.
Рік тому всі активно говорили про проблеми переселенців, про шляхи їх вирішення і т д., але пройшов рік і всі забулись. Джамала перемогла, зарплату підняли, комуналка, чекаємо безвіз.....
А як же люди, яким довелось все покинути і втікати з домівки? Як же ті чиє життя перевернулось раз і назавжди? Як же ті, хто змушені були покинути своїх рідних, близьких через любов до країни, нації чи просто активну громадянську позицію, наявність хоча б якогось рівня національної самосвідомості?
Уявіть собі, тільки на хвилиночку, що потрібно покидати все і їхати кудись, ламати всю свою звичну систему координат, розривати звязки, брати торбину в руки і пускатись в дорогу… Важко правда?
Ми звикли, що на Сході війна, що це десь там далеко і тільки десь колись повістки нагадують нам про те жахіття.
Нещодавно розпочали участь в проекті про долі переселенців зі Сходу країни. І чесно кажучи, я була вражена, по різному.
По перше вражена невіглаством деяких співгромадян, які не бажаючи входити в становище людини вішають безглузді ярлики( Замість того, щоб дати людині час оговтатись від пережитого, дати час звикнути до нової культури, а фактично воно так і є, до трохи іншого менталітету… Що люди роблять натомість? Вони викидають шквал своєї ненависті та невдоволення ситуацією в країні на людей, які втекли з пекла в надії знайти прихисток, в надії захистити своїх дітей від смерті. Натомість вони натикаються на стіну з ненависті, дискримінації, не бажання розуміти, не бажання прихистити, в кінці кінців по людськи пожаліти.
Дітей, які вдома залишили друзів, дім, рідних, приїхали в чуже місце, які перенесли такий важкий стрес піддавати дискримінації за мовною ознакою? Людину принижувати через те, що вона спілкується російською через те, що не хоче поганити мову, якою недостатньо володіє.
І це в Чернівцях!!! Місто, яке славиться мультикультурністю, де можна почути яку завгодно мову, населення якого розуміє і спілкується кількома мовами і російською в тому числі. Саме в Чернівцях, дискримінують за мовною + географічною ознакою!!! Замість того, щоб намагатись знайти спільну мову, робити кроки назустріч, ми збудовуємо високі мури всередині власної нації.
Пора відходити від практики національної ненависті. Замість єднання, ми ще більше розколюємось, нагнітаємо почуття ненависті, граємо під дудку тих кому це вигідно! Потрібно зрозуміти, що відсутність уваги зі сторони громадськості та держави щодо національного питання на Донбасі — це прорахунок всієї країни, а не тільки людей, які там географічно опинились.
Я не кажу, що потрібно закривати очі на проросійську пропаганду, чи терпіти зневагу до власної культури, традицій, мови. Але потрібно розуміти, що за день ситуація не зміниться і з рік, і навіть за десять. Гострі кути потрібно згладжувати, а не загострювати ще більше.
В усіх куточках країни є добрі і погані, щирі і підлі, працьовиті і маргінали… Це не залежить від кольору шкіри, віросповідання чи мовної ознаки.
В кінці кінців те як ви спілкуєтесь з людиною, ваше до неї ставлення, характеризує не її особистість, а саме Вашу. Так, саме ВИ провляєте рівень вашої вихованості, людяності, інтелекту і т. д.
Тому, давайте будемо людьми, це ж так легко, давайте будемо толерантними, давайте будемо співчутливими до чужого горя, давайте берегти і примножувати в собі людяність.
Рік тому всі активно говорили про проблеми переселенців, про шляхи їх вирішення і т д., але пройшов рік і всі забулись. Джамала перемогла, зарплату підняли, комуналка, чекаємо безвіз.....
А як же люди, яким довелось все покинути і втікати з домівки? Як же ті чиє життя перевернулось раз і назавжди? Як же ті, хто змушені були покинути своїх рідних, близьких через любов до країни, нації чи просто активну громадянську позицію, наявність хоча б якогось рівня національної самосвідомості?
Уявіть собі, тільки на хвилиночку, що потрібно покидати все і їхати кудись, ламати всю свою звичну систему координат, розривати звязки, брати торбину в руки і пускатись в дорогу… Важко правда?
Ми звикли, що на Сході війна, що це десь там далеко і тільки десь колись повістки нагадують нам про те жахіття.
Нещодавно розпочали участь в проекті про долі переселенців зі Сходу країни. І чесно кажучи, я була вражена, по різному.
По перше вражена невіглаством деяких співгромадян, які не бажаючи входити в становище людини вішають безглузді ярлики( Замість того, щоб дати людині час оговтатись від пережитого, дати час звикнути до нової культури, а фактично воно так і є, до трохи іншого менталітету… Що люди роблять натомість? Вони викидають шквал своєї ненависті та невдоволення ситуацією в країні на людей, які втекли з пекла в надії знайти прихисток, в надії захистити своїх дітей від смерті. Натомість вони натикаються на стіну з ненависті, дискримінації, не бажання розуміти, не бажання прихистити, в кінці кінців по людськи пожаліти.
Дітей, які вдома залишили друзів, дім, рідних, приїхали в чуже місце, які перенесли такий важкий стрес піддавати дискримінації за мовною ознакою? Людину принижувати через те, що вона спілкується російською через те, що не хоче поганити мову, якою недостатньо володіє.
І це в Чернівцях!!! Місто, яке славиться мультикультурністю, де можна почути яку завгодно мову, населення якого розуміє і спілкується кількома мовами і російською в тому числі. Саме в Чернівцях, дискримінують за мовною + географічною ознакою!!! Замість того, щоб намагатись знайти спільну мову, робити кроки назустріч, ми збудовуємо високі мури всередині власної нації.
Пора відходити від практики національної ненависті. Замість єднання, ми ще більше розколюємось, нагнітаємо почуття ненависті, граємо під дудку тих кому це вигідно! Потрібно зрозуміти, що відсутність уваги зі сторони громадськості та держави щодо національного питання на Донбасі — це прорахунок всієї країни, а не тільки людей, які там географічно опинились.
Я не кажу, що потрібно закривати очі на проросійську пропаганду, чи терпіти зневагу до власної культури, традицій, мови. Але потрібно розуміти, що за день ситуація не зміниться і з рік, і навіть за десять. Гострі кути потрібно згладжувати, а не загострювати ще більше.
В усіх куточках країни є добрі і погані, щирі і підлі, працьовиті і маргінали… Це не залежить від кольору шкіри, віросповідання чи мовної ознаки.
В кінці кінців те як ви спілкуєтесь з людиною, ваше до неї ставлення, характеризує не її особистість, а саме Вашу. Так, саме ВИ провляєте рівень вашої вихованості, людяності, інтелекту і т. д.
Тому, давайте будемо людьми, це ж так легко, давайте будемо толерантними, давайте будемо співчутливими до чужого горя, давайте берегти і примножувати в собі людяність.
0 коментарів