Гендерний традиціоналізм та чому від цього страждають "не такі"
Вже довгий час веду дискусії з друзями і знайомими на предмет доволі суперечливих питань. Найперше — це тема гомосексуалізму. Можливо хтось і не погодиться з моєю думкою, можуть звинувати в пропаганді, але нехай, то моє і воно має право бути!
Мені вони не заважають нічим абсолютно. З самого початку появи людської свідомості людина мучиться питанням: як досягти щастя? Універсальної формули звичайно ж немає. Але суто для мене — це бути собою. Не боятись своїх «особливостей», не соромитись того яким ти є, перемагати свої «вади», урівнювати їх з якостями «нормальних» людей. Коли я займаюсь тим що я люблю, я відчуваю себе нормальною, а відповідно — щасливою. В кожного з нас в кишені сидить якась дивність, яка різною мірою відрізняє нас від інших. Питання в тому чи ми здатні прийняти самих себе з усіма плюс і мінус. Чи здатні ми взяти під контроль те, що нам, на думку інших, заважає жити, чи ми дозволимо Цьому взяти контроль над нами і перетворити на безвольних рабів власного становища, власних «особливостей».
Ми так премось в ЄС не розуміючи, що це не рай на Землі. Це просто суспільство переважно толерантних людей, які здатні дивитись собі під носа, а не засуджувати когось за те, що він не такий. Чому на Заході люди можуть одружитись незалежно від гендеру, якщо між ними є почуття, а в нас це недопустимо? Чому на Заході діабетик може вколоти собі ліки в ресторані, а в нас на таку людину за це тицьнуть пальцем як на наркомана? Чому Там раса, вік, стать не грають такої ролі як в Нас?
Цей консерватизм і надмірний традиціоналізм пора змінювати на повагу і гнучкість щодо ближніх наших. Що таке традиційна сімя? Сімя, де жінка і діти страждають від насильства можна вважати традиційною? Чому морально-пихологічні каліцтва дітей від батьків алкоголіків вважають нормою, а ось сімя одного гендеру — це вже злочин проти моральності? А бити матір в присутності дітей — це не злочин проти моральності? Всі категорії в житті людини — відносні. Чому не можна взяти за критерій поняття щастя? Яка різниця яким чином воно досягається? Якщо при цьому все в межах закону, то нехай.
Якось читала щоденник Анни Франк — маленької дівчинки-єврейки, сімя якої в часи другої світової переховувалась на горищі від нацистів два роки, чимало настраждавшись, вона таки вижила. здається, єдина з усієї сімї(
Будучи дитиною, вона написала рядки подібного змісту: чому німці мене ненавидять? Сусіди кажуть що я хороша мила слухняна дитина, тітоньки мене люблять і дарують часто подарунки. Мене всі люблять. Якби Гітлер зі мною познайомився то теж мене б полюбив. Я ж не зробила йому нічого поганого, чому ж він мене ненавидить?
Слова настільки прості, але чесно кажучи читаючи їх заходилась слізьми від того, що невинна дитина не розуміє, що їй просто не пощастило народитись такою якою вона народилась. І в її стражданнях вона не винна, винні ті, хто намагався навязати свої рамки нормальності.
Дві тисячі років свідомого існування людства… дві тисячі років насильства, вбивств, тортур, спалювань, звірств, нелюдських злочинів людей проти людей через особисті, національні, етнічні, расові, гендерні особливості. Хіба не досить? Хіба ми ще на тій стадії розвитку, щоб зрозуміти, що багатьох жахіть можна було б уникнути якби люди навчились приймати один одного такими якими ми є.
Мені вони не заважають нічим абсолютно. З самого початку появи людської свідомості людина мучиться питанням: як досягти щастя? Універсальної формули звичайно ж немає. Але суто для мене — це бути собою. Не боятись своїх «особливостей», не соромитись того яким ти є, перемагати свої «вади», урівнювати їх з якостями «нормальних» людей. Коли я займаюсь тим що я люблю, я відчуваю себе нормальною, а відповідно — щасливою. В кожного з нас в кишені сидить якась дивність, яка різною мірою відрізняє нас від інших. Питання в тому чи ми здатні прийняти самих себе з усіма плюс і мінус. Чи здатні ми взяти під контроль те, що нам, на думку інших, заважає жити, чи ми дозволимо Цьому взяти контроль над нами і перетворити на безвольних рабів власного становища, власних «особливостей».
Ми так премось в ЄС не розуміючи, що це не рай на Землі. Це просто суспільство переважно толерантних людей, які здатні дивитись собі під носа, а не засуджувати когось за те, що він не такий. Чому на Заході люди можуть одружитись незалежно від гендеру, якщо між ними є почуття, а в нас це недопустимо? Чому на Заході діабетик може вколоти собі ліки в ресторані, а в нас на таку людину за це тицьнуть пальцем як на наркомана? Чому Там раса, вік, стать не грають такої ролі як в Нас?
Цей консерватизм і надмірний традиціоналізм пора змінювати на повагу і гнучкість щодо ближніх наших. Що таке традиційна сімя? Сімя, де жінка і діти страждають від насильства можна вважати традиційною? Чому морально-пихологічні каліцтва дітей від батьків алкоголіків вважають нормою, а ось сімя одного гендеру — це вже злочин проти моральності? А бити матір в присутності дітей — це не злочин проти моральності? Всі категорії в житті людини — відносні. Чому не можна взяти за критерій поняття щастя? Яка різниця яким чином воно досягається? Якщо при цьому все в межах закону, то нехай.
Якось читала щоденник Анни Франк — маленької дівчинки-єврейки, сімя якої в часи другої світової переховувалась на горищі від нацистів два роки, чимало настраждавшись, вона таки вижила. здається, єдина з усієї сімї(
Будучи дитиною, вона написала рядки подібного змісту: чому німці мене ненавидять? Сусіди кажуть що я хороша мила слухняна дитина, тітоньки мене люблять і дарують часто подарунки. Мене всі люблять. Якби Гітлер зі мною познайомився то теж мене б полюбив. Я ж не зробила йому нічого поганого, чому ж він мене ненавидить?
Слова настільки прості, але чесно кажучи читаючи їх заходилась слізьми від того, що невинна дитина не розуміє, що їй просто не пощастило народитись такою якою вона народилась. І в її стражданнях вона не винна, винні ті, хто намагався навязати свої рамки нормальності.
Дві тисячі років свідомого існування людства… дві тисячі років насильства, вбивств, тортур, спалювань, звірств, нелюдських злочинів людей проти людей через особисті, національні, етнічні, расові, гендерні особливості. Хіба не досить? Хіба ми ще на тій стадії розвитку, щоб зрозуміти, що багатьох жахіть можна було б уникнути якби люди навчились приймати один одного такими якими ми є.
0 коментарів