Як впливає громадянське суспільство на збереження національної памяті?

Відвідали зі студентами показ документальної стрічки «Сувенір із Ясс».  Цей фільм висвітлює уже поховані спогади про Ясський погром та ініціює обізнаність громадськості Румунії у цьому питанні.

Кінопоказ здійснювався у Paul Celan Literaturzentrum / Літературному целанівському центрі в рамках проведення Центральноєвропейського Кінофестивалю «Дні Історичного Кіно на Буковині», який уже мав покази у містах Ватра-Дорней та Сучава, Румунія. Демонстрація фільмів здійснюється німецькою мовою з англійськими субтитрами.

Кінофестиваль «Дні Історичного Кіно на Буковині» має міжнародне значення і є одночасно другим історичним кінофестивалем у Європі та єдиним історичним кінофестивалем в Україні та Румунії.  Принципи та цінності, на які у своїй роботі опираються організатори – це толерантність, взаємоповага до кожного культурного, етнічного та національного товариства незалежно від статі, кольору шкіри, віросповідання, мови чи політичної приналежності. Організатори прагнуть створити діалог про культурний спадок Буковини між релігійними, мовними та етнічними громадами України та Румунії. Організаторами є ГО Культурна Асоціація Еріка Фоґеліна. Спонсори: Австрійське Посольство у Бухаресті, Міська рада міста Ватра-Дорней. 


Стрічка є цікавою тим, що відкриває сторінку єврейського погрому в Яссах в червні 1941 року, за приблизними даними тоді загинуло біля 15 тис євреїв. 

Документи стрічки були присвячені проблемі вшановування памяті цих жертв. Автори буквально проїхались по маршруту цих депортаційних потягів, а насправді потягів — смерті, звідки на різних станціях викидались тіла нещасних загиблих. Історія насправді надзвичайно трагічна. Здивувало однак, що значна частина масових поховань євреїв до сих пір не удостоєна честі цивілізованого впорядкування. Під час стрічки деякі учасники зйомок показували конкретні місця, де поховані сотні людей просто під чагарниками. Варто зауважити, що в ході обговорення ми вияснили, що румунська влада приділяє цьому питанню ніби то і достатньо уваги, все ж факт залишається фактом. 

Учасники зйомок: місцеві жителі чи науковці пояснюють відсутність уваги до цих місць простою байдужістю, нікому немає діла. 

Ця проблема стосується не тільки Румунії. Скільки в Україні існує історичних плям похованих під чагарниками та хащами? Скільки важливих історичних фактів помирає разом з їх носіями через відсутність інтересу до власної історії, через байдужість?

Ми звикли, що держава вирішує, держава ініціює, держава спонсорує… але чи є такий підхід правильним? Ми звикли брати те що здебільшого легше, досліджувати те, що частіше всього очевидно. Адже свою істину важко відстояти, ніж вже існуючу. 

Країна будується руками самих громадян, як і її історія. Подібна робота є дуже важливою, адже історія це мозаїка, яка складається з дрібних частинок не більших ніж намистинка. Якщо якась частина втрачена, то картинка ніколи не буде цілою. Нам не завжди допоможуть археологія чи історіографія. Багато чого залягло в людській памяті, яка старіє, викривлюється і, на жаль, вмирає. 

Ефективність збереження національної історичної памяті йде в ногу з розвитком громадянського суспільства, яке зацікавлене в збиранні власної історії, її якісному представленні та подальшому збереженні. Разом з тим повага до власної історії, її постійний розвиток та наповнюваність сприяє формуванню свідомого громадянина, розвитку в нього поваги до власних традицій, культури, і, звичайно, державності. 

На сьогоднішньому івенті зрозуміла наскільки важливою є робота конкретної людини чи групи осіб. навіть часточка, невеличка краплинка здатна потроху наповнити море. Ми повинні збирати ці краплинки, берегти і цінувати. Інакше, як нам зрозуміти хто ми є і навіщо?